Медикаментозне лікування циститу

• Монурал - 3 м, приймається одноразово. Фторхінолони (цифран, ксенавин, ципромед та інші) - 400 мг 2 рази на день, протягом трьох днів.

Так же при наявності явних болів призначаються спазмолітичні препарати - папаверинПапаверин – при болях, викликаних спазмами гладкої мускулатури, атропін. Полегшити болі і спазми так само можливо з допомогою місцевого сухого тепла (грілка на низ живота) або гарячої ванни. Але ці процедури призначаються, якщо в аналізі сечі не виявлено кров, тепло при наявності крові в сечі може посилити кровотечу.

Загальними рекомендаціями є:

• Постільний режим, бажано до повного зникнення болю.
• Дієта - молочно-рослинна, лужне питво, киселі. Виключаються гостра, кисла, жирна і смажена їжа, міцний кава та алкогольні напої.

Альтернативними методами лікування гострого циституЛікування гострого циститу: комплексний підхід є фітотерапіяФітотерапія і клімакс - без побічних ефектів і гомеопатія, але ці методи не дають ніякої гарантії, і є ймовірність перевести гострий циститГострий цистит: поставтеся до лікування відповідально у хронічний.

Лікування хронічного циститу більш важкий процес, отримання результатів можливо тільки при наполегливому комплексному лікуванні в стаціонарі і ліквідацію сприяючих факторів. Такими чинниками можуть бути камені сечового міхура, вогнища низходящей інфекції.

Лікування призначається після бактеріологічного дослідження на чутливість мікрофлори до антибіотиків. Згідно з аналізом призначаються антибактеріальні препарати, а так же роблять промивання сечового міхура розчином фурациліну 1:5000, розчинами нітрату срібла в зростаючих концентраціях(1:20000, 1:10000, 1:1000) протягом 10-15 днів.

Урогенітальний уреаплазмозУреаплазмоз - запальний процес сечостатевої системи або мікоплазмозМікоплазмоз - зараження не завжди дорівнює захворювання є захворюванням, яке викликається різними мікроорганізмами родини мікоплазм (уреаплазми і мікоплазми). Це сімейство включає до 180 видів мікоплазм, при цьому тільки частина з них має братися до уваги з урахуванням їх патогенного впливу на організм. Причини уреаплазми, які призводять до прояву хвороботворних властивостей збудників, відрізняються різноманітністю.

Здатність викликати інфекційні процеси

Досі вчені не мають однозначної думки про роль родини мікоплазм у розвитку інфекційних захворювань. Одна група вчених вважає, що дані мікроорганізми необхідно відносити до умовно-патогенної групи, здатної лише за певних умов викликати патологічні зміни в організмі. Інша група дослідників стверджує, що це абсолютні патогени, відповідальні за розвиток інфекційних процесів.

Згідно з епідеміологічними даними урогенительные уреаплазми не належать до тих патогенних мікроорганізмів, які мають статевий шлях передачі. Більше того, вони здатні розмножуватися в сечостатевому тракті, не викликаючи запальних процесів при певній концентрації (якщо їх титр становить до 10*4 КУО/мл). Мікоплазми можуть виявлятися при їх якісному визначенні (метод ПЛР-діагностики або полімеразної ланцюгової реакції) у здорових людей в досить великому відсотку випадків (у 5-15 % здорових жінок). Як причинний фактор запальних захворювань репродуктивної сфери, даний вид збудника визначається майже у 80 % клінічних випадків. Виділяють окрему клінічну форму – носійство уреаплазм, коли відсутні клінічні прояви захворювання, мікроорганізм виявляється в титрі 10*3 КУО/мл і менше.

Причинно-значуща роль уреаплазм

Більшість уреаплазм не є патогенними мікроорганізмами, але деякі види володіють патогенними властивостями і призводять до розвитку захворювань запальної природи. Уреплазмы виявляються навіть у здорових новонароджених дітей (17, 5 %), при перинатальної патології частота їх виділенняВиділення в жінок: коли з'являється привід для занепокоєння збільшується до 66 %.

В сімейство мікоплазм налічується до 180 видів мікроорганізмів, при цьому для людини істотне значення має тільки 14 видів, з них:

• U. urealyticum
• M. hominis
• M. pneumoniae
• M. penetrans
• M. orale
• M. buccale

Уреаплазми є вільно живуть, мінімальними за розміром прокариотами, які мають особливості, що дозволяють їм існувати у макроорганізмі господаря, тобто людини. Мікоплазми відрізняє широка генетична гетерогенність. При адаптації до нового хазяїна відбувається генетичне зміна мікоплазм. Основний шлях передачі урогенітальної мікоплазмової інфекції це статевий шлях, який зустрічається найчастіше. Можуть зустрічатися також гематогенний, трансплацентарний і висхідний шлях інфікування. Поширення відбувається висхідним шляхом з шийки матки в порожнину матки і далі по маткових трубах в черевну порожнину. Трансплацентарний і висхідний шляху характерні більше для педіатричної практики, так як інфікування плода відбувається цими шляхами. Виділяють ще шлях поширення інфекції – транслокація, тобто передача уреаплазм з одного органу в інший. Інкубаційний період для розвитку захворювання в середньому може складати до 20 днів.

Найбільше значення серед причинних факторів захворювання має асоціація уреаплазм з іншими видами мікроорганізмів, наприклад, з анаеробної бактеріальної або факультативної флорою. Це пояснюється наявністю у них вираженої ферментативної активності (фосфолипазная, протеолітична активність), яка синергична з такою ж активністю у представників бактеріальної флори. Якщо захворювання викликане асоціацією мікроорганізмів, то в клінічній картині будуть переважати системні ураження, схильність до тривалого, рецидивуючого перебігу. Відзначається розвиток резистентних, стійких форм збудників, що багато в чому ускладнює процес проведеної терапії. Антибактеріальна терапія в такому випадку виявиться малоефективною.

Марина Соловйова